Електронна бюрократія по-українськи: електронний цифровий підпис у нас подвійний – власне на підпис і на печатку


З січня 2004 року вступив у дію Закон України "Про електронний цифровий підпис", в якому визначене поняття, сфера використання та юридична сила електронного цифрового підпису.

Електронний підпис – данні в електронній формі, які приєднуються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язані та призначені для перевірки цілісності даних та ідентифікації особи, яка підписала ці дані.

Електронний цифровий підпис може використовуватись юридичними та фізичними особами як аналог власноручного підпису для надання електронному документу юридичної сили. Юридична сила електронного документа, підписаного ЕЦП, еквівалентна юридичні силі документа на паперовому носієві, підписаного власноручним підписом правоздатної особи і скріплена печаткою.

ЕЦП володіє всіма основними функціями особистого підпису:

  • засвідчує те, що отриманий документ надійшов від особи, яка його підписала;
  • гарантує цілісність та захист від спотворення/виправлення підписаного документу;
  • не дає можливості особі, яка підписала документ, відмовитись від зобов'язань, що виникли в результаті підписання цього документу.


Безпека використання ЕЦП забезпечується тим, що засоби, які використовуються для роботи з ЕЦП, проходять експертизу і сертифікацію в Держспецзв'язку, яка гарантує неможливість злому та підробки ЕЦП.

А на практиці крім електронного підпису чомусь купуються ключі і для печатки, хоча поняття електронна цифрова печатка у нас законодавством не передбачено, а Кабмін його придумав, і це при тому, що електронний підпис призначено для ідентифікації особи, а не неживих печаток... Зокрема пункт 13 Порядку застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності (аналогічна ситуація і в приватному бізнесі) у разі коли згідно із законодавством необхідне засвідчення печаткою справжності підпису на документах та відповідності копій документів оригіналам, установа застосовує спеціально призначений для таких цілей електронний цифровий підпис (далі – електронна печатка). Установа застосовує електронну печатку лише за наявності у неї відповідної печатки, що застосовується для документів на папері.

Тобто електронний підпис не замінює печатку, а замінює лише підпис, не довіряють у нас одному електронному підпису... Ми є першими в електронній бюрократії! І цю бюрократію створює Закон. Зокрема стаття 3 Закону "Про електронний цифровий підпис" говорить:

"Електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо:

  • електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису;
  • під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису;
  • особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа".
Тобто, електронний підпис прирівнюється чи до підпису чи до печатки чи до них разом – точно незрозуміло. Але логічно би було, щоб цифрові технології замінили гумові печатки радянських та царських часів і був би лише один підпис на документах, як в цивілізованих країнах. У нас так не буває.